Україна 19 лютого 2026, 15:02 | Оновлено 19 лютого 2026, 16:03 695 0
Максим МІХЕЛЬСОН: «Михайлюк нарешті знайшов свого тренера, а Шульга…»
Фахівець дав велике ексклюзивне інтерв’ю для Sport.ua
19 лютого 2026, 15:02 | Оновлено 19 лютого 2026, 16:03 695 0
Instagram.
Відомий український тренер Максим Міхельсон дав ексклюзивне інтерв'ю Sport.ua, де розповів про життя та роботу в США, оцінив рівень Суперліги та порозмислив над проблемами «Черкаських Мавп». Фахівець радіє успіхам Святослава Михайлюка, чекає прориву від Максима Шульги та розуміє Олексія Леня.
«Рішення ухвалили діти». Міхельсон – про життя в США
– Чим ви зараз займаєтесь в США? Чи не сумуєте за тренерською діяльністю, якій приділили велику частину свого життя?
– Щоб за чимось сумувати, потрібно це втратити. Тренерську діяльність я не втрачаю і не втрачав жодної миті – я постійно нею займаюся, просто сьогодні це інший формат, ніж був в Україні.
В Україні останні роки мій обсяг роботи був справді дуже великим. Я працював у Суперлізі з «Черкаськими Мавпами», був асистентом головного тренера національної збірної України, щоденно й системно працював із дитячими командами 2008–2009 років народження – це були спортивні класи, де грали й мої діти. Окрім цього, я був глибоко залучений у всі процеси дитячої баскетбольної академії «Черкаських Мавп». Усе це забирало майже весь мій час – можна сказати, що я практично не бачився зі своєю родиною.
Саме це й підштовхнуло мене замислитися над паузою в роботі в класичній клубній системі. А війна остаточно змусила переглянути життєві пріоритети – переосмислити значення родини, роботи та відповідальності перед близькими.
Коли почалася війна, у мене були пропозиції від деяких європейських клубів, але тоді все відбувалося напередодні старту чемпіонату Європи, і потрібно було робити вибір: або приймати клубні пропозиції, або їхати до національної збірної. Вибір на користь збірної був для мене очевидним.
Після чемпіонату Європи треба було приймати рішення, що робити далі, і ми з родиною вирішили переїхати до США — точніше, це рішення фактично прийняли діти, а ми лише його реалізували.
– Як змінилося ваша життя після переїзду в США? Наскільки складно було знайти роботу?
– Уже в Америці я чітко зрозумів, що моїм дітям моя підтримка буде потрібна як ніколи, США це абсолютно інший світ і процес адаптації для дітей проходить там доволі важко. Тому я свідомо обрав такий формат діяльності, який дозволяє і забезпечувати родину, і водночас контролювати свій час, щоб максимально допомагати сім’ї в процесі адаптації до нового життя. Завдяки цьому протягом останніх трьох років я приділяю родині значно більше часу, ніж раніше, – і не шкодую про це жодної миті.
Водночас це зовсім не означає, що я відійшов від баскетболу чи тренерської роботи. Я багато працюю індивідуально з гравцями рівня NBA, G-League, Євроліги, Єврокубків, NCAA та WNBA. Для мене це велике задоволення — працювати з талановитими спортсменами з усього світу, зокрема й з українськими топ-проспектами.
– З якими гравцями індивідуально працюєте в США?
– Цього літа я мав можливість попрацювати зі Святославом Михайлюком, Дмитром Скапінцевим, Олександром Кобзистим, Катериною Коваль, Дашею Бірюк та низкою інших перспективних українських гравців — це був дуже цінний і приємний досвід.
– А якщо говорити про командний баскетбол…
– Якщо говорити про командний баскетбол, я також намагаюся не втрачати ці навички. Я співпрацюю з американською баскетбольною академією Global Squad, яка спеціалізується на розвитку міжнародних проспектів. Там я обіймаю посаду директора з баскетбольних операцій, допомагаю в побудові баскетбольних процесів і в індивідуальному розвитку гравців. Протягом останніх двох років мене також залучили до роботи зі старшою командою академії, де, зокрема, грають і мої сини.
Це дуже цікавий проєкт: команда складається з талановитих проспектів з усього світу – з Південного Судану, Гани, Бразилії, Туреччини, Німеччини, Сербії, Литви, Камеруну, Буркіна-Фасо, США та України. Загалом через цю академію вже пройшли гравці більш ніж із 60 країн.
– Є ще якісь проєкти або напрямки, які ви розвиваєте в США?
– Паралельно я розвиваю власні навколобаскетбольні проєкти, пов’язані з консалтингом, менторством і побудовою кар’єр для молодих гравців у системі США — від high school до університетів і професійного рівня.
Наприкінці минулого року я офіційно зареєстрував компанію The GameChanger TEAM — міжнародний освітньо-спортивний консалтинг, який спеціалізується на супроводі студентів-атлетів у Сполучених Штатах Америки.
Ми допомагаємо молодим спортсменам не лише отримати якісну освіту в США, а й системно продовжити свій спортивний розвиток у конкурентному середовищі американських шкіл та університетів.
Фактично ми будуємо міст між талантом і можливостями, супроводжуючи спортсменів і їхні родини на всіх етапах — від стратегічного планування розвитку та підбору навчального закладу до адаптації в новій освітній і спортивній системі.
Також ми разом із Максом Конате та Миколою Кірсановим працюємо над новим проєктом під назвою Mentor — це поки що стадія розробки й тестування, але ми впевнені, що це буде унікальна міжнародна платформа для людей, пов’язаних із баскетболом і спортом загалом. Маю надію що вже до кінця літа цей проєкт буде запущено.
«Це була дуже неприємна новина». Міхельсон – про Суперлігу, БК «Кривбас» та «Черкаські Мавпи»
– Чи слідкуєте за українською Суперлігою нині? Як вам рівень баскетболу? Гра яких подобається та кого вважаєте фаворитом сезону?
– Так, я намагаюся слідкувати за Суперлігою настільки, наскільки це можливо. Потрібно чітко розуміти, що рівень чемпіонату сьогодні не може бути таким, як до війни – і це об’єктивна реальність, з якою всі змушені рахуватися.
Водночас я бачу багато позитивних моментів. Молоді гравці отримують більше ігрового часу, з’являються нові обличчя — як серед баскетболістів, так і серед тренерів. Тренери змушені працювати креативніше, шукати нові рішення. Це непростий, інколи навіть болісний, але необхідний етап розвитку.
Окремо хочу відзначити роботу Федерації баскетболу України. Я навіть не уявляю, яких зусиль коштує президенту ФБУ Михайлу Бродському та його команді зберігати український баскетбол у тих надзвичайно складних умовах, у яких опинилася наша країна внаслідок російської агресії. Це справді титанічна робота, і вона заслуговує на повагу.
Щодо фаворитів, то в нинішніх умовах сезон виглядає дуже нестабільним. Багато залежить не лише від складу команд, а й від фінансових можливостей, організації, глибини ростеру, умов в яких сьогодні змушені працювати люди та психологічної стійкості. Думаю, що «Дніпро» в багатьох моментах має певну перевагу, але і «Київ-Баскет», і «Харківські Соколи» мають усі можливості нав’язати їм серйозну конкуренцію.
Окремо хочу відзначити надзвичайно важливий і позитивний факт — збереження дитячого баскетболу. Саме він є фундаментом майбутнього. Тут я щиро знімаю капелюха перед функціонерами, які це розуміють і підтримують фінансово, перед Федерацією баскетболу України, і, в першу чергу, перед дитячими тренерами.
Лише уявіть, яку відповідальність вони беруть на себе, коли в умовах війни та постійних обстрілів везуть групи дітей на змагання. Це неймовірно. Наші тренери – справді найкращі.
Ну і звісно титанічну роботу роблять наші герої з ЗСУ забезпечуючи можливість взагалі проводити чемпіонати України з усіх видів спорту під час війни. Честь їм та хвала.
– Рідні Черкаські Мавпи після «бронзи» у минулому сезоні… нинішній відверто провалюються. В чому ви бачите причини такого провалу? Можливо, відхід досвідченого Агафонова? Яку б пораду дали керівництву черкаської команди?
– Перш за все, давати поради з боку — не завжди благородна справа. Керівництво клубу краще за мене знає внутрішню ситуацію, реальні можливості та завдання, які ставилися перед командою на початку сезону. Я, чесно кажучи, не знаю, якими саме були їхні плани, тому мені складно однозначно оцінювати, чи варто називати цей сезон провальним, чи він відповідає початковій стратегії та можливостей клубу.
Якщо завданням була боротьба за чемпіонство, тоді, безумовно, сезон вийшов не надто успішним. Але навіть у такому випадку, на мою думку, не існує якоїсь однієї причини. Це завжди комплекс факторів, і далеко не все залежить лише від гравців, тренерського штабу чи керівництва.
І звісно навіть рішення Андрія Агафонова завершити кар’єру посеред сезону мало серйозний вплив на цю ситуацію. У нинішніх реаліях чемпіонату гравець із таким досвідом і рівнем – це фігура, чия присутність або відсутність змінює не лише гру конкретної команди, а й загальний баланс сил у Суперлізі.
Андрій був надзвичайно важливим елементом балансу «Мавп» — як на майданчику, так і в роздягальні. Він був лідером не лише як гравець, а й у певному сенсі наставником для молодших баскетболістів. Та що там говорити — гравець такого рівня може навіть щось підказати й тренеру. Замінити такого гравця по ходу сезону це дуже непросте завдання. І це лише один із очевидних факторів — я впевнений, що таких причин значно більше.
Саме тому, не знаючи всіх внутрішніх деталей і початкових завдань клубу, було б некоректно давати оцінки чи поради.
Я дуже сподіваюся, що у керівництва клубу є чітка довгострокова стратегія розвитку. «Черкаські Мавпи» — один із небагатьох українських клубів, який має повноцінну баскетбольну академію. Завдяки цьому протягом тривалого часу основний склад постійно поповнюється власними вихованцями.
Навіть коли ми з «Мавпами» виграли Суперлігу, у нашому чемпіонському складі було п’ять вихованців клубу. На останньому чемпіонаті Європи у складі збірної України було три вихованці «Черкаських Мавп» – а це, ні багато ні мало, чверть команди.
Наявність дитячої академії дає свої переваги та можливості, а це означає, що стратегічне мислення і планування на роки вперед тут є абсолютно необхідними. Впевнений керівництво клубу це і без моїх «порад» розуміє і працює в цьому напрямку. А мені залишається лише вболівати за рідний клуб, з яким повʼязані 15 років мого життя.
– Через брак фінансування з розіграшу Суперліги знявся БК «Кривбас»…
– По-перше, мені дуже шкода, що БК «Кривбас» був змушений достроково припинити участь у чемпіонаті. Кривий Ріг — це моя батьківщина: саме там я виріс і там почався мій шлях у баскетболі. Це місто з великими баскетбольними традиціями, де справді люблять цей вид спорту.
Для мене це була дуже неприємна новина – що місто втратило свою команду в Суперлізі. Але такими, на жаль, є сьогоднішні реалії життя в Україні.
– Чи може український баскетбол розвиватися під час війни?
– Щодо того, чи може український баскетбол розвиватися під час війни — це надзвичайно складне питання. Якщо говорити чесно, повноцінно розвиватися в таких умовах він не може. Але виживати, зберігати структуру й закладати фундамент на майбутнє — може. І, що важливо, вже це робить.
Баскетбол, як і спорт загалом, сьогодні виконує не лише змагальну функцію. Він має серйозне соціальне та моральне значення — для дітей, для молоді, для суспільства. Завдання федерації, клубів і всіх причетних — не втратити покоління гравців і тренерів, щоб після війни було з чого відновлювати систему.
На мою думку, Федерація баскетболу України та люди, які сьогодні працюють у цій сфері, справляються з цим завданням у надзвичайно складних умовах. Зберігаються змагання, працюють академії, триває робота з дітьми — а це і є фундамент майбутнього.
Це не розвиток у класичному розумінні, але це дуже важлива й необхідна робота. І за неї справді варто віддати належне тим, хто продовжує тримати український баскетбол «живим» у такий складний для країни час.
«Дуже радий за Михайлюка, а Шульга…». Міхельсон – про українців в НБА
– Наші в НБА. Святослав Михайлюк нарешті отримує досить багато часу в Юті. Як ви оціните його виступи в цьому сезоні? Чи може він розраховувати на трансфер до іншого клубу?
– Я дуже радий за Святослава. Багато хто знає його як гравця, але не всі розуміють, наскільки наполегливо й системно він працює. Саме його трудова етика, самовідданість справі, у поєднанні з фізичними даними, талантом та ігровим IQ, завжди давали мені впевненість, що це гравець, який буде затребуваний у НБА. І він це доводить уже не рік і не два — восьмий сезон поспіль.
Цього року Святослав нарешті отримав стабільний ігровий час, і це одразу позначилося на впевненості та якості його гри. Він робить те, що вміє найкраще: розтягує майданчик, приймає правильні рішення, грає там, де потрібно — агресивно, а де потрібно — командно. Інколи навіть занадто командно, що, можливо, заважає йому мати більш яскраві особисті статистичні показники. Але водночас саме це якісно вирізняє його серед інших гравців.
Найбільше тішить те, що Святослав нарешті знайшов тренера, який це бачить і цінує. Його використовують саме в тій ролі та на тих позиціях, де він почувається максимально комфортно й може приносити команді найбільшу користь.
Щодо можливого трансферу – у НБА все можливо. Але на сьогодні дедлайн обмінів уже минув, і, схоже, Святослав залишається в «Юті». Що буде далі — побачимо влітку, коли стане зрозуміло, в якому напрямку рухатиметься клуб. Водночас дуже показовим є той факт, що цього сезону «Юта» навіть не розглядала Святослава як частину потенційних обмінів, які обговорювалися з іншими командами. Це ще раз говорить про те, наскільки високо його цінує тренерський штаб.
При цьому потрібно розуміти, що в НБА не всі рішення ухвалює головний тренер — навіть ті, що стосуються ротації, ігрового часу, залучення до гри чи майбутнього гравців у складі. НБА — це окремий світ зі своєю логікою, в якому далеко не все залежить лише від баскетбольної складової.
Але я впевнений в одному: якщо Святослав і надалі демонструватиме стабільність, професіоналізм і таке ж ставлення до роботи, інтерес до нього з боку клубів НБА буде — якщо не з боку «Юти», то з боку інших команд. Я точно знаю, що перед дедлайном він фігурував у списках багатьох клубів. Зараз у нього контракт із «Ютою» ще на два роки, хоча згідно з умовами контракту рішення щодо його активації ухвалюється щороку саме зі сторони клубу. Тож перспективи в нього залишаються дуже хорошими, але клуби НБА це дуже непередбачувані організації. Побачимо, що буде далі.
– Класно себе проявляє Максим Шульга, який вже встиг дебютувати в НБА за Бостон та продовжує феєрично виступати в G-лізі. Як оціните його перспективи?
– Максим зараз проходить дуже правильний шлях. Він використав свій шанс, не загубився — і це найважливіше. Його сильні сторони — баскетбольний інтелект, працездатність і здатність адаптуватися. І, повірте мені, саме здатність адаптуватися, мабуть, є ключовою в цьому списку в перший рік виступів у G-лізі.
У тій лізі практично всі гравці мають реальний потенціал рівня НБА. Багато хто отримує довіру, роль і ігровий час, але далеко не кожен здатен швидко адаптуватися й скористатися своїм шансом. Максим показав, що для нього це не проблема — буквально з перших ігор.
Я мав можливість спостерігати за ним у Літній лізі НБА в Лас-Вегасі цього літа, приїжджав на його матчі у Вашингтоні, спілкувався з ним особисто. І можу сказати, що був дуже приємно вражений не лише тим, що побачив на майданчику, а й тим, якою людиною він себе показав. Це зрілий, дуже приємний у спілкуванні і правильний у ставленні до роботи гравець.
Я впевнений, що Максим є серйозним потенційним підсиленням для національної збірної України у всіх аспектах гри. І загалом дуже радий, що в Україні з’явився ще один баскетболіст такого рівня.
Якщо він і надалі працюватиме в такому ж режимі, у нього є всі шанси закріпитися в системі НБА. Але тут важливо розуміти: цей шлях потребує терпіння. У НБА швидких історій майже не буває.
– У міжсезоння клубну прописку змінив і Олексій Лень. Як оціните його рішення покинути НБА, перебравшись до розташування Реалу? Чи міг би центровий проявити себе ще на рівні НБА?
– Думаю його рішення краще прокоментував би сам Олексій. Але якщо коментувати це зі сторони, то я вважаю це дуже зрілим і прагматичним рішенням. «Реал» – один із найсильніших клубів Європи, з іншими вимогами, іншою роллю для Олексія та можливістю реально боротися за найвищі титули.
Чи міг Олексій ще грати в НБА? Безумовно, так. Але на певному етапі кар’єри гравець має право обирати не лише лігу, а й якість своєї ролі, стабільність і загальний баланс життя. У цьому сенсі його вибір виглядає абсолютно логічним.
Процес адаптації в новій команді та новій ролі, на жаль, дещо затягнувся. Багато в чому це пов’язано з травмами, які він отримав майже одразу після приєднання до команди. Потрібно також розуміти, що гравцю, який практично всю кар’єру провів у США, завжди потрібен час, щоб адаптуватися до європейського баскетболу, тим більше у такому клубі, як Реал. Це складний процес, і навіть зіркові баскетболісти НБА не завжди проходять його легко, а деякі взагалі не справляються.
Але я впевнений, що у Олексія все в порядку з психологічною стійкістю. Тим більше що в останніх матчах Олексій демонструє впевнену та якісну гру. Я переконаний, що він може й буде дуже корисним для «Реала» на вирішальних стадіях сезону.
«Кожна сторона має свою правду». Міхельсон – про конфлікт у збірній України
– Трішки про збірну. Михайлюк, Скапінцев, Лень… Не їдуть до розташування збірної України, чим викликають обурення у головного тренера «синьо-жовтих» та Михайла Бродського. Яка ваша думка з цього приводу? На чиєму ви боці в цьому конфлікті?
– У цій ситуації кожна сторона має свою правду. Я добре знаю позицію гравців і їхнє реальне ставлення до національної збірної, тому можу з упевненістю сказати: з їхнього боку не було ані ігнорування, ані відмови грати за збірну без поважних причин. Ми багато розмовляли, і я можу вас запевнити, що для них збірна України — це честь і велика відповідальність, особливо в такий складний для країни час.
Тому ця проблема точно не лежить у площині небажання представляти Україну. Питання завжди було лише в можливості це зробити. У попередніх вікнах такої можливості з об’єктивних причин не було.
На мій погляд, конфлікту навколо цієї теми взагалі не повинно було статися. Але, на жаль, він виник — значною мірою на емоціях та амбіціях, які в таких ситуаціях не завжди допомагають знаходити рішення.
Я дуже радий, що в цій ситуації президент Федерації баскетболу України Михайло Бродський проявив розуміння та мудрість. Відбувся спокійний, професійний діалог. Усі питання були проговорені, і сторони знайшли точки взаєморозуміння. На мою думку, саме такий підхід є єдиним правильним у подібних ситуаціях.
Уже зараз очікується, що на наступне вікно в лютому до збірної приєднається Дмитро Скапінцев. У липні, якщо все складеться добре, має долучитися і Святослав Михайлюк. Усі розуміють, що потрібно відкинути особисті емоції, адже мета в усіх одна — зробити все можливе, щоб допомогти збірній України потрапити на чемпіонат світу.
Що стосується питання, на чиєму я боці, то я завжди на боці інтересів України. Але я також за те, щоб усі розуміли: гравці — це люди, і в кожного з них є своє особисте життя та обставини, які потрібно поважати. Я переконаний, що в кожному такому випадку потрібен спокійний, професійний діалог, а не емоції — тим більше через медіа. Лише так можна знаходити рішення, які будуть корисними для всіх – і для гравців, і для збірної, і для країни, – резюмував Максим.
